preloader
search-icon

Висновки дослідження

Ре-візія історії: російська історична пропаганда та Україна

22 жовтня 2019 року у Києві ГО «Інтерньюз-Україна» представила дослідження «Ре-візія історії: російська історична пропаганда та Україна». Книга містить аналіз ключових наративів російської історичної пропаганди щодо України та відповідь українських істориків на ці наративи. Електронна версія видання доступна за посиланням.

Для аналізу російських наративів ми дібрали понад 850 тисяч постів з «ВК» та 16 тисяч постів з фейсбуку (період: з 1 січня 2016 до 1 квітня 2019 включно). З них «цільовими» (вони містять ключові слова, які нас цікавили) виявилися 248 тисяч постів у «ВК» та 2,5 тисячі постів у фейсбуку. З цього масиву інформації ми вибрали найпопулярніші пости і теми, які проаналізували і завдяки цьому вийшли на ключові наративи. Роботу з великими даними провела компанія «Singularex»; проаналізували та скласифікували ці дані аналітики ГО «Інтерньюз-Україна»: Оксана Ілюк, Олена Сороцинська та Артур Кадельник.

Відповідь істориків складається з двох частин. По-перше, це аналіз учасників проєкту «LікБез. Історичний фронт» (Кирило Галушко, Яна Примаченко, Геннадій Єфіменко, Сергій Громенко, Іван Гоменюк).

По-друге, це інтерв’ю з Ярославом Грицаком, одним з найвідоміших українських істориків та публічних інтелектуалів, професором Українського католицького університету.

Кожен із цих розділів структурований схожим чином: текст поділено на шість головних наративів, з відповідними меседжами та підмеседжами. Нижче – коротко про них.

Наратив І. «Україна – це невдала тінь Росії»

У цьому наративі російська історична пропаганда стверджує, що Україна – «окраїна» Росії, звідки, мовляв, походить назва країни; що саме Росія – наступниця Русі; і що українська церква не має підстав для незалежності.

Історики дають детальний аналіз топоніму «Україна», його зв’язку з поняттями «краю» та «країни»; стверджують, що топонім «Україна» вживається з ХІІ століття, ще до входження у вжиток серед східних слов’ян поняття «Росія». Первинний сенс слова «Україна» ближчий до слова «країна», ніж «окраїна». Якщо ж ідеться про «окраїну» – то скорше про прикордоння наддніпрянської Русі з східноєвропейським та азійським степом. Історики також аргументують, чому дискусія про те, хто «наступниця» Русі (Росія, Україна чи Білорусь), не має великого сенсу: середньовічні спільноти Русі зовсім не мислили себе в «національних» термінах. Також наводять аргументи на користь незалежності української церкви – як пов’язані з церковною історією (до Києва християнство прийшло з Константинополя), так і з сучасною логікою східного християнства (суверенні держави рано чи пізно отримують свою церкву).

Наратив ІІ. «Україна – це штучний проєкт Заходу»

У цьому наративі російська пропаганда стверджує, що Україна – це «вигадана» держава, що це «проєкт» західних країн, націлений на послаблення Росії. Стверджується, що «Україну придумали поляки та австрійці», що «українську мову створили штучно», і що «Україна відібрала чужі землі».

Українські історики у відповідь вказують на те, що будь-яка держава – «проєкт», бо вона продукт колективної уяви та збігу різних чинників. Сама Росія – також «проєкт», і навіть пізніший: якщо політичний «проєкт» Україна формується в середині XVII столітті з повстанням Хмельницького, то політичний «проєкт» Росія формується наприкінці XVII – початку XVIII століття, у часи Петра І. Питання ж загалом не в тому – країна – «проєкт» чи ні» – а в тому, які ці «проєкти» життєздатні.

Український політичний проєкт, який вижив попри війни, Голодомори, репресії та зовнішні агресії, довів своє право на життя. Що ж до тези, що Україна відібрали чужі землі, то українські історики звертають увагу на різні концепції держави в Україні (локальна спільнота, що формує свою державу) та Росії (імперія). Землі, «подаровані» Україні з боку Російської імперії чи СРСР, насправді були землями, де більшість населення вже становили етнічні українці, а отже постання України як держави цілком відповідає модерному принципові «самовизначення націй».

Наратив ІІІ. «Крим, Донбас і південний схід України – це Росія»

У цьому наративі російська історична пропаганда розвиває свої улюблені тези: мовляв, Крим і Донбас завжди були російськими, а південний схід України – це насправді «Новоросія».

У відповідь українські історики стверджують, що лише протягом 5,6% своєї писемної історії Крим належав Росії (11,4% – Кримському ханату); росіяни становили відносну більшість у Криму лише 4% його писемної історії, а абсолютну більшість – лише 2,5%. Донбас же традиційно мав регіональну ідентичність, хоч, знову ж таки, більшість населення, принаймні на сільських територіях, становили і становлять українці. Міт про «Новоросію» пов’язаний з історією колонізації Причорномор’я і Приазов’я Російською імперією у XVIII столітті; але головною рушійною силою цієї колонізації були українські селяни, а не росіяни.

Наратив IV. «СРСР – потужна імперія, Сталін – герой»

Ще один наратив російської пропаганди полягає у звеличенні радянського минулого і створенні нового культу Сталіна. Відповідно до російських тез, саме СРСР створив Україну, перетворив її з відсталої на прогресивну і промислову.

На думку українських істориків, теза про радянський промисловий «прорив» нехтує ключовим нюансом: питанням величезної і трагічної ціни такої індустріалізації. Скрізь у Європі в ХХ столітті відбулася індустріалізація, і тільки в СРСР вона відбулася з такою кількістю жертв:

  • близько 1 млн жертв голоду 1921 р.;
  • близько 1 млн жертв російської громадянської війни 1917 – 1921 рр.;
  • 3 млн 900 тис. загиблих від Голодомору 1932 – 1933 рр.;
  • близько 1 млн жертв голоду 1946 р. – і цей список можна продовжувати.

Теза ж про те, що СРСР по-справжньому створив Україну, ставить все з ніг на голову: саме реальність українського національного руху змусила більшовиків іти на компроміс, створити СРСР як федерацію та запровадити в 1920-х роках політику «українізації».

Наратив V. «Усі українські націоналісти були фашистами»

Це одна з найважливіших тез російської історичної пропаганди. Її суть – усі націоналісти 1930-х – 1940-х років були «фашистами», усі були «слугами» в Гітлера. Також стверджують, що гасло «Слава Україні» - калька з нацистського «Гайль Гітлер».

За аргументами українських істориків, питання про близькість українського інтегрального націоналізму 1930-х років до тогочасного фашизму досі дискусійне і стосується різновидів націоналізмів 1930-х – 1940-х років. Що ж до колаборації українських націоналістів з нацизмом та участі в нацистських злочинах – то деякі епізоди, які розкручує російська пропаганда, давно спростовані, деякі спростовані нещодавно. Важливо, що, згідно з рішенням Нюрнберзького трибуналу, ані ОУН, ані УПА не були визнані злочинними організаціями. Українські історики наголошують, що нацисти не були зацікавлені в українському незалежницькому рухові, а тому лідери українських націоналістів швидко опинилися за ґратами. Але важливий висновок полягає також у тому, що відкриття українських архівів завдяки декомунізації може уможливити ретельніші дослідження про участь чи неучасть українських націоналістів у нацистських злочинах. Що ж до гасла «Слава Україні», то воно з’явилося ще в період незалежності 1917 – 1921 років, а коріння його сягає ХІХ століття, творів Шевченка.

Наратив VI. «Україна забула про перемогу над нацизмом»

Важливий елемент російської історичної пропаганди – у спробі знецінити роль України в перемозі над нацизмом. В одному з меседжів стверджується, що нова українська політика пам’яті нехтує «великою перемогою», в іншому – що саме росіяни звільнили Європу від нацистів.

Українські історики у відповідь наголошують: Україна справді відійшла від радянського трактування перемоги 1945-го року, бо:

  • війна для України почалася не 1941, а 1939 року,
  • Україна наголошує не тільки на важливості перемоги, а й на величезній кількості жертв цієї війни, зокрема й невиправданих жертв, принесених самим радянським режимом.

У лавах Червоної армії воювало близько 7 млн представників України, тобто приблизно 23 % від загальної чисельності Збройних сил СРСР. Загальні втрати Червоної армії становили 8,6 млн осіб, з них українців – близько 3,5 – 4 млн. Що ж до тези, що Росія звільнила Європу від нацизму, то українські історики наголошують: найбільше від війни з радянських республік постраждали Україна та Білорусь. Крім того, росіяни аж ніяк не єдині, хто воював проти нацизму: українці становили 22–23% складу Червоної армії, і звершили безліч геройських вчинків; навіть за офіційними радянськими даними, 2 тисячі українців здобули звання Героя Радянського Союзу.


Це дослідження підготувала ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках грантового компоненту проєкту «Громадська синергія» під егідою Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. Окремі думки, висловлені в матеріалах або озвучені на заході, є особистою позицією авторів/спікерів і необов’язково відображають точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».

Схожі події та новини

Подія
Зробіть щеплення від пропаганди на Donbas Media Forum

VR-інсталяція «Пропагандаріум» вирушає на Donbas Media Forum 2019! Приходьте, щоб перевірити власний імунітет до маніпуляцій та отримати щеплення від пропаганди.

Медіа лайф-хак
Як вистежувати ботів та викривати маніпуляції?

Зібрали для вас практичні поради, які допоможуть не стати жертвами тролів, ботів та інформаційних вкидів в інтернеті.

Подія
Дискусія «Російська історична пропаганда та Україна»

Запрошуємо до дискусії на основі книги «Ре-візія історії» 30 жовтня у Києві. Дослідження містить відповідь українських істориків на пропагандистські наративи РФ щодо історії України.

Подія
Прес-конференція «Українські вибори і російські соцмережі: є контакт»

27 березня, 11:00–12:00, Укрінформ. Ми дослідили 1 млн активних профілів українського сегменту VK, щоб зрозуміти, що про українські вибори пишуть у цій соцмережі.