Перші кроки літератора. Поради для початківців від Любка Дереша

Трагічні події війни змусили нас пережити глибокі емоційні потрясіння та подекуди переосмислення цінностей і сенсу життя. Через мистецтво слова ми можемо передати ці глибинні емоції іншим, дати їм можливість прожити наш досвід.

Грузинський філософ Мераб Мамардашвілі казав: «Мистецтво [історії] — це механізм відновлення в людині людського».

Мета хорошої історії — підштовхнути читача до рефлексії, нагадати йому, що він — людина, і його життя наповнене сенсами. За допомогою слів та певних структур ми вчитимемося видобувати величну та красиву емоцію зі свідомості читача.

Український письменник Любко Дереш поділився порадами щодо технології написання текстів під час онлайн-лекції нашої школи публіцистики для ветеранів і ветеранок «Голос Війни». Вона відбулася завдяки Програмі реінтеграції ветеранів, яку реалізує IREX за підтримки Державного департаменту США.

Письмо та емоції. Як змусити читача співпереживати?

«Завдання історії — пробуджувати емоції».

Емоції в мистецтві поділяють на два різновиди:

• Емоція-реакція — несвідомий рефлекс на зіштовхнення зі збудником (страх, відраза, сміх, лють, сексуальне збудження тощо). Хоча цей прийом гарантує емоційний відгук, зловживати ним не варто — він не будує довірливих стосунків із читачем, а радше маніпулює.
• Емоція-милування (співпереживання) натомість виникає за участі читача. Лише налаштувавшись на історію, читач починає співпереживати тому, що відбувається. На відміну від емоції-реакції, людину запрошують до глибшої та складнішої емоції-співпереживання. Вона дарує людині внутрішнє змістовне та почуттєве наповнення, відновлює в людині людське.

На емоцію-милування можна вийти за допомогою так званого трикутника Арістотеля:

• Пізнавальне (логос) — це видиме, причинно-наслідкове, інформаційний компонент історії.
• Ціннісне (етос) — невидиме, ціннісне, моральний компонент історії. 
• Милувальне (патос) — піднесена емоція, почуття (натхнення, збудження, пристрасть).

На думку філософа, хороша історія збалансовує в собі інформаційну, моральну та емоційну складові, поєднує їх у єдиний вчинок форми та змісту, що пробуджує в читачеві глибоку емоцію співпереживання.

Як відібрати матеріал для історії?

Любко Дереш рекомендує рухатися від загального емоційного відчуття до конкретної події, яку ви хочете описати.

1. Знайдіть емоційне ядро своїх історії – вабик. Серед усіх тих подій, які з вами відбулися, виокремте основну емоцію-замисел, ваш патос. Навколо неї розгортатиметься сюжет, а всі інші події будуть другорядними.
2. Окресліть рамки події історії навколо вабика. Відділіть головні елементи історії від другорядних і паралельних сюжетів. Важливо відділяти випадок, окремий момент життя, від події — історії, що має завершеність. Завершальною та емоційно найвищою точкою історії є ціннісне перетворення героя, його глибоке й незворотне переосмислення життя, людей і самого себе.
3. Накиньте структуру на подію. Маючи вабик і рамки події, почніть окреслювати структуру. На цьому етапі вимальовуються герої, конфлікт, сюжетні лінії, композиція історії. На виході ви матимете «емоційну провідну нитку», загальні рамки історії та 3-4 ключові деталі.

Структура історії

Розглянемо складники двох найпопулярніших структур.

1. Стандартна триактна структура Арістотеля:

   • пролог або зачин — виведення хронотипу (місця і часу дії історії, представлення персонажів);
   • зіткнення — представлення конфлікту і його наростання;
   • розрішення — розвʼязання конфлікту.

2. Пʼятиактна структура Фрейтага розширює та деталізує структуру Арістотеля:

   • вступ — виведення хронотипу (5-10% від загального обʼєму твору);
   • завʼязка — формулювання конфлікту історії, перше зіткнення з антагоністом (10-15%);
   • розвиток дії — поглиблення протистояння героя з антагоністом, виведення додаткових другорядних персонажів (50-60%);
   • кульмінація — найгостріша стадія протистояння героя з антагоністом (20-30%);
   • розвʼязка — вирішення конфлікту, погляд на всю історію зі сторони (10-15%).

Робота із сюжетом

Після того, як ви визначили подію та структуру, окресліть сюжетну лінію тексту. Для початку оберіть тип сюжету — лінійний чи концентричний.

Лінійний (хронікальний) сюжет зазвичай використовують в автобіографіях, сімейних історіях, щоденниках тощо. Принцип звʼязку — стріла часу (спочатку, потім, далі). Події можуть бути не повʼязаними між собою. Приклади в літературі: «Одіссея» Гомера, «Робінзон Крузо» Д. Дефо.

Концентричний (доцентровий) — сучасніший тип, у якому всі події витікають одна з іншої та підкорюються одному конфлікту. У центрі сюжету — герой і повʼязана подія, а довкола них розгортається історія. Приклади: «Гаррі Поттер» Дж. Ролінґ, «Втеча з Шоушенка» С. Кінга.

За основу сюжету можна взяти так званий «мономіт» — універсальний сюжет, описаний Джозефом Кемпбеллом у «Герої з тисячею облич» на основі мітів різних народів світу. Згідно з ним, герой будь-якого твору проходить схожий шлях: вихід із зони комфорту, зустріч із наставником, випробування, протистояння антигерою, різні перешкоди, боротьба на життя та смерть і, врешті-решт, воскресіння або перемога.