Як писати власні історії: поради для початківців від Еліни Слободянюк

Ми живемо в часи, сповнені активних змін, героїзму та трагізму. Всі ми — свідки й учасники історичних подій, що породжують сильні сюжети та глибокі наративи.

Експертка з копірайтингу та комунікацій Еліна Слободянюк поділилася порадами з технології написання текстів під час онлайн-лекції нашої школи публіцистики для ветеранів і ветеранок «Голос Війни».

Кожен здатен написати історію, адже сторітелінг історично притаманний нашому мозку.

«Homo sapiens можна визначити як тварину, яка вигадує історії. Її мислення будується на історіях, а не на фактах та графіках. Навіть сам всесвіт люди представляються у вигляді історії, яка рясніє героями й лиходіями, конфліктами та примиреннями», — зазначає ізраїльський історик Юваль Ной Харарі («21 урок для 21 століття»).

У книжці «Sapiens: Коротка історія людства» Ю. Н. Харарі розповідає, що приблизно 70 тис. років тому завдяки «когнітивній революції» наші предки отримали нові пізнавальні здібності та почали складати історії. Мова стала не лише інструментом для передачі фактів. Адже з того часу людство розвивається через вигадування абстрактних ідей та концепцій, створення великих історій — шляхом сторітелінгу.

Сторітелінг — це те, як ми сприймаємо та транслюємо життя. Історія — пряме породження життя. Але з часом вони міняються місцями: написана історія починає впливати на життя, а сила її сюжету має змогу рухати історію.

З чого ж розпочати? Найперше — це сюжет. В основі будь-якої історії (реальної чи вигаданої) лежить єдина, базова структура — зав'язка, кульмінація та розв'язка.

Каркас сюжету має містити:

час і місце;
експозицію — те, що було до початку основних дій (часто залишається за кадром);
зав'язку — опис обставин, за яких починається дія;
об'єкт бажання — коли в головного героя з'являється об'єкт бажання;
дію — герой починає втілювати свої бажання;
перепону — на шляху героя з'являється перешкода;
кульмінацію — момент найвищого напруження, коли головний герой починає долати перепону;
розв'язку — завершення подій, результат.

Після завершення історії розпочинається робота над деталями. У нон-фікшн літературі цей етап передбачає максимальне відтворення подій, тож Еліна рекомендує техніку «запуску внутрішнього кіно». Ви починаєте пригадувати найменші деталі, фіксуючи їх без поділу на важливі й не важливі.

Вправа «20-хвилинка»: оберіть будь-яку тему та пишіть про неї потягом 20 хвилин. Щоденна письмова розминка допоможе пропрацювати навичку фіксування та опису деталей.

Є три типи деталей:

Візуальні акценти. Це може бути будь-яка маленька візуальна деталь, в основі якої буде закладена суть, яка рухає сюжет.

«Деталі — це все, що промовисто дублює масштабну картину нашого життя в мініатюрі».

Прояви поведінки та висловлювань. Сукупність жестів, рухів, поз, постави, міміки, а також слів, інтонацій і вимови — це все поведінкові прояви особистостей.

Уникайте оцінювальних суджень (мужній, сміливий, відповідальний тощо). Читач має зробити власні висновки, автор може підвести до них за допомогою деталей.

Наприклад, «Під обстрілами я збирав іграшки у розбомбленому інтернаті, і носив їх у підвал, де були діти» (Яна Холодна). Замість «дуже відповідальна, чуйна людина» ви констатуєте факти: «збирав іграшки під обстрілами й носив їх дітям». А ваша аудиторія сама робить висновки про героя.

Деталізація обставин. Пейзажі, погодні умови, час, інтер'єрні та архітектурні деталі — це все надає історії правдивості, а читачеві — відчуття присутності.

Серед інших корисних порад від Еліни Слободенюк:

Вживайте менше прикметників та прислівників. Не зловживайте зайвими означеннями, оцінювальною лексикою, перечитуйте текст і залишайте лише ті конструкції, прикметники та прислівники, без яких втрачається суть.

Використовуйте основні літературні прийоми — вони зроблять текст яскравішим:

Метафора — це приховане порівняння, перенесення ознак одного предмета чи явища на інший. Тобто вживаєте слова в непрямому значенні.
Алюзія — натяк, відсилання до відомого літературного твору, історичної події або загальновідомого факту. Алюзія орієнтована на обізнаність читача, тож з її допомогою автор апелює до конкретної аудиторії. Як створити заголовок із використанням алюзії?
- виділіть ключові слова та подумайте, що з ними співзвучне;
- знайдіть або пригадайте фразеологізми з цими співзвучними словами та замініть їх вашими ключовими.
Епітет — образне або поетичне зображення, влучна характеристика особи, явища чи події.
Алегорія — перенесення властивостей та характеристик одного предмета на інший для кращого відображення образу.
Каламбур — використання омонімів або паронімів — слів, які однаково звучать і пишуться або схожі за звучанням, але мають різне значення.

Менше зайвих слів. Не перевантажуйте текст непотрібними словами, канцеляризмами та загальними фразами. Перевіряйте текст і скорочуйте все, що можна скоротити. Спочатку записуйте всі важливі й не важливі деталі, а потім скорочуйте те, що не передає суть. Загальних фраз і словосполучень для створення образу також краще уникати.