Як журналістам говорити про сексуальне насильство під час війни

У воєнних конфліктах сексуальне насильство використовують як зброю. Воно спрямоване на залякування населення, руйнування сімей і спільнот та навіть зміну етнічного складу наступного покоління через примусову вагітність. Сексуальне насильство було масовим під час багатьох військових конфліктів у новітній історії: геноциду в Руанді, громадянської війни в Сьєрра-Леоне та Югославських війн. Україна не стала винятком, адже російські військові вчиняють статеві злочини на нашій території.

Аби покарати винних, потрібно висвітлювати подібні порушення міжнародного права й збирати свідчення потерпілих. Однак важливо ще й не нашкодити жертві, тому цей процес має бути етичним, із дотриманням певних правил і стандартів. Тож як інтерв'ювати людей, що пережили травматичний досвід? Які світлини використовувати й на чому робити фокус у подібних історіях?

Що таке сексуальне насильство під час війни?

Це не тільки зґвалтування, а й примус до оголення, сексуальне приниження і домагання, скалічення статевих органів тощо. Станом на березень 2024 року Генеральна прокуратура України зафіксувала 280 випадків сексуального насильства з боку російських військових. Постраждали 179 жінок та 101 чоловік, однак реальні цифри можуть бути вищими.

Основні принципи висвітлення сексуального насильства, повʼязаного з конфліктом

Етичні стандарти для роботи над такими матеріалами описані в Кодексі Мурад. Його авторами є Інститут міжнародних кримінальних розслідувань, уряд Великої Британії та організація Nadia's Initiative, яку заснувала Надія Мурад.

Надія Мурад — іракська правозахисниця, лауреатка Нобелівської премії миру 2018 року. Стала жертвою переслідування ісламістами і потрапила у сексуальне рабство. Після звільнення стала активісткою, яка бореться з торгівлею людьми та військовими зґвалтуваннями.

4 основні принципи збирання та використання інформації про потерпілих

Вбачайте в людях, які пережили сексуальне насильство, особистості

Адаптуйте свій підхід до кожного героя. Безпека та гідність тих, хто пережив сексуальне насильство, має найвищий пріоритет.

Поважайте право на контроль та автономію

Проводьте інтервʼю з постраждалими тільки після отримання прямої згоди. Людина має право припинити взаємодію з журналістом у будь-який момент.

Будьте відповідальними та зберігайте доброчесність

Ставтеся до постраждалих із повагою та не експлуатуйте їх заради сенсацій. Зібрана інформація повинна бути якомога точнішою та без стигматизації.

Створюйте користь або не робіть взагалі

Перед початком роботи журналіст повинен чітко визначити її мету. Порівняйте ризики та потенційну користь для постраждалих.

Як проводити інтервʼю з потерпілими: поради від Global Investigative Journalism Network

Виділіть достатньо часу. Людям необхідно більше простору для спілкування про емоційно складні переживання.
Розглядайте кожну історію як унікальну. Проведення низки однотипних інтервʼю змушує повірити, що ви розумієте тему і ситуацію ще до початку розмови. Однак це пастка, яка може нашкодити продуктивній взаємодії з героєм.
Враховуйте роль травми у спогадах. Людська памʼять часом спотворює спомини про небезпечні або стресові ситуації. Потерпілі можуть плутати послідовність подій, забувати деталі злочину. Деякі розбіжності в розповіді не означають, що вас вводять в оману.
Подивіться на людину поза трагедією, яка з нею трапилася. Не зводьте всю особистість потерпілого до пережитої травми.
Будьте особливо уважні при отриманні згоди. Постраждалі мають чітко розуміти, який результат матиме розмова з журналістом. Детально поясніть процес інтервʼювання та подальше використання отриманої інформації.
Структуруйте розмову по третинах. Ставте найскладніші питання у другій третині розмови. Це зменшує ризик, що потерпілий опиниться в центрі своєї травми наприкінці розмови.
Ставте прості й відкриті питання. Вони дають більше простору. Ставте питання, де люди самі можуть обрати деталі, які хочуть згадувати, наприклад, «Що ви можете сказати про день, коли прибули солдати?».

3 правила історії про жертв сексуального насильства

Інтервʼю з потерпілими — ще не кінець роботи. Інформацію потрібно перетворити на цілісний матеріал. Проєкт Dart Centre Europe від Колумбійського університету США пропонує дотримуватися таких принципів при створенні медіапродукту.

Сексуальне насильство — не єдиний аспект історії

Такі злочини не існують у вакуумі — це частина конфлікту. Під час бойових дій люди втрачають рідних, домівки, стають біженцями. Тому враховуйте контекст події, згадуйте про нього в історії, а не зосереджуйтеся тільки на сексуальному насильстві. Ніна Берман, професорка журналістики Колумбійського університету, вважає, що фокусування на одному виді злочинів створює «ієрархію болю» серед травмованих людей та відсовує інші страждання на другий план.

Не сексуалізуйте розповідь

Під час злочинів може відбуватися статевий акт, але вони насамперед не про секс. Уважно вибирайте слова, аби не зменшити співчуття до жертви і донести важливу думку: «Того, що сталося, не повинно бути».

«В історіях про зґвалтування ми публічно показуємо страждання вцілілих. Якщо ми робимо це без наміру донести, що насилля не повинно бути, або взагалі не маємо чіткого наміру, матеріал стає розповіддю, яку без вагань можна назвати порнографією», — написала колись американська журналістка Джина Мур, що працювала у Східній Африці.

Описи одягу, зовнішності або тіла жертви здатні ненавмисне повернути розповідь у неправильний бік. А надмірна зосередженість на жорстокості події може нашкодити потерпілим і навіть відштовхнути авдиторію.

Постраждалих і те, що з ними сталося, слід називати коректно. Деякі терміни, наприклад «секс-рабиня», мають неоднозначні конотації й можуть додати розповіді шкідливих відтінків.

Ставтеся до візуальної частини історії з особливою уважністю

Публікація фотографій потерпілих може зашкодити їхній безпеці. Іноді світлини ускладнюють життя жертви навіть через десятиліття після події. Тому це обовʼязково слід обговорити й пояснити потерпілим — після публікації фото вже не вдасться видалити з мережі.

Якщо жертва сексуального насильства згодна оприлюднити світлини, обговоріть реалізацію ідеї. Потерпілих часто показують ізольованими та морально знищеними, але це — кліше. Важливо донести, що людина відчуває підтримку та не лишилася з травмою сам на сам.

Зазвичай потерпілі хочуть залишитися анонімними. У такому випадку не робіть світлин або подумайте, як приховати особи людей на них. Відомі факти, коли журналісти фотографували єзидських жінок із закритими обличчями після зґвалтування бойовиками ІДІЛ. Після цього їх все одно впізнавали в місцевих громадах по очах і характерних хустках.

Щоби приховати дані про особу, можна використати цифрові методи. Однак оригінальні пікселі необхідно видалити, а не просто розмити. У файлі не повинно бути метаданих, адже вони дозволяють визначити локацію.

Підготовано за матеріалами: