Кравченко виїхав — Зеленський лишився винним: як Telegram відреагував на історію з ексгенпрокурором

Ситуація з відставкою та виїздом за кордон ексгенпрокурора Руслана Кравченка стала приводом для масової критики президента й державних інституцій у Telegram-каналах. Їх звинувачували у безкарності, політичному впливі й нездатності контролювати власну систему, що, буцімто, може призвести до втрати міжнародної підтримки.

У матеріалі аналізуємо, як розвивався цей дискурс, і на його прикладі розповідаємо, що можна покращити, щоб зменшити такі ризики.

Резюме

Команда «Інтерньюз-Україна» проаналізувала понад 4000 повідомлень, зібраних за допомогою інструменту Gerulata, у Telegram-каналах за 14–23 вересня 2026 року — період навколо відставки й виїзду за кордон ексгенпрокурора.
Майже половина повідомлень (47,9 %) містила оцінку ситуації, а не просто виклад фактів. З них 40,4 % усього масиву мали негативний тон, а 7,5 % — позитивний.
Пік негативу припав на 14 вересня, коли Кравченко заявив про підозру директору НАБУ та виїхав з України. Того дня зафіксували близько 1800 негативних публікацій.
Основний меседж каналів — відповідальність за ситуацію несе особисто президент. Критику також поширювали на державний апарат загалом, підсилюючи вже наявну суспільну недовіру.
Частина повідомлень виходила за межі конкретної історії. У них просували тези про нібито неминучу втрату Україною міжнародної підтримки — риторику, типову для проросійських наративів.

Що сталося

Історія почалася з розслідування НАБУ та САП. Вони перевіряли інформацію про те, що посадовець з Офісу генпрокурора нібито прикривав роботу шахрайських кол-центрів.

7 вересня Руслан Кравченко подав заяву про відставку. За тиждень, 14 вересня, він заявив, що підписав підозру директору НАБУ Семену Кривоносу, й звинуватив НАБУ та САП, що ті незаконно заволоділи матеріалами проваджень. Того ж дня Президент Володимир Зеленський закликав ВРУ підтримати відставку Кравченка й відсторонив його від посади. 15 вересня парламент офіційно погодив звільнення.

Паралельно з цими подіями в медіа з'явилася інформація про виїзд Кравченка за кордон — спершу повідомляли про відрядження до Парижа. Після завершення відрядження, 18 вересня, за даними медіа, він не повернувся в Україну.

Дослідники/-ці «Інтерньюз-Україна» проаналізували, як ця історія висвітлювалася у публічному просторі. Ми впевнені: публічна комунікація навколо таких подій впливає на довіру людей до державних інституцій, а також на те, як вони оцінюють боротьбу з корупцією та роботу держави загалом.

Як розвивалася дискусія

Telegram: від новин до негативу

Майже кожне друге повідомлення — 47,9 % від усіх проаналізованих дописів — містило оцінку ситуації. З них переважна більшість — 40,4 % — була з негативною (упередженою чи не нейтральною) лексикою. Позитивну лексику мали 7,5 % повідомлень. Серед них переважали новинні дописи без вираженої оцінки: переважно передруки про підтримку рішення Верховною Радою, голосування депутатів та їхні позиції.

Водночас траплялися й повідомлення з виразнішою позитивною оцінкою, зокрема з тезою про результативність протестів за незалежність НАБУ і САП, що відбулися влітку 2025 року. Всі інші повідомлення мали новинний характер: канали передавали одну й ту саму інформацію, майже не додаючи власних оцінок. Натомість ті самі власні оцінки переважно зʼявлялися в повідомленнях анонімних телеграм-каналів з аудиторією від 100 тисяч підписників.

Найбільше негативних публікацій (1800) з’явилося в понеділок, 14 вересня, коли Кравченко підписав підозру директору НАБУ. В наступні дні інтерес до теми зберігався, але кількість негативу швидко спадала. 15 вересня негативних публікацій було близько 1000, 16 вересня — близько 450, а 19 вересня — близько 100.

Найчастіше критикували роботу державних інституцій та Офісу Президента. 14–15 вересня головними темами були конфлікт між Офісом генпрокурора та НАБУ, взаємні звинувачення їхніх керівників, сумніви щодо незалежності антикорупційних органів і побоювання щодо міжнародної підтримки України.

Після 15 вересня на перший план вийшли кадрові рішення, компетентність і легітимність керівництва держави, версії про навмисне загострення ситуації навколо НАБУ та ОГП, а також спроби повʼязати окремих посадовців із кримінальними справами.

Головні меседжі в дописах

Зеленський завжди неправий. Найпомітніша критика в масиві повідомлень стосується Президента та його дій. Автори не погоджуються з окремими рішеннями, звинувачують у політичному впливі, втручанні в роботу правоохоронних органів або використанні ситуації у власних інтересах. У частині повідомлень ідуть ще далі — до тверджень про концентрацію влади й втрату Президентом контролю над державними інституціями.

Наприклад, в одному з дописів стверджувалося, що «Зеленський догрався з концентрацією влади у своїх руках та по суті втратив контроль над Україною» [переклад з російської]. Відповідальність за ситуацію таким чином перекладають безпосередньо на Президента, а його дії подають як спробу дистанціюватися від непопулярного рішення.

Поширювалася й версія, що за кадровими рішеннями стоїть саме Зеленський, який хоче посилити контроль над НАБУ та САП: «за всім цим галасом "стирчать вуха" Зеленського, який хоче провести кадровий "розмін"» [переклад з російської]. У цьому ж контексті стверджувалося, що кримінальні провадження проти керівництва антикорупційних органів можуть стати інструментом їх заміни.

Критика йде далі — на інші інституції. Негативні оцінки стосуються не лише окремих рішень чи посадовців, а й роботи державних інституцій загалом: дій Президента та Офісу Президента, конфлікту між антикорупційними й правоохоронними органами, звільнення генпрокурора та припущень щодо політичного впливу на ці процеси. Найрізкіші оцінки частіше поширювалися російською мовою: «антикорупціонерам надали недоторканність, яка нічим не передбачена… тому що вони помазані на безкарність, а решта — лохи» [переклад з російської].

Це накладається на загалом низьку довіру до інституцій. Так, за даними Центру Разумкова (листопад 2025), 57 % опитаних не довіряли українській владі загалом, 73 % — уряду, 76 % — Верховній Раді, 75 % — державному апарату. Такий фон створює сприятливе середовище для повідомлень, які підсилюють сприйняття держави як неефективної чи корумпованої. Тобто російські проксі використовують наявну недовіру й посилюють її, перенаправляючи увагу з фактів і процедур на персональні звинувачення.

Значна частина повідомлень переводить відповідальність із процедур та інституційної взаємодії на конкретних політиків — насамперед Президента: «Мало хто вірить, що Кравченко наважився виписати підозру Кривоносу без відома президента. І тим більше без відома президента він не міг виїхати за кордон» [переклад з російської]. Цю логіку поширюють і на дії Офісу генпрокурора, подаючи будь-які його рішення як вимушені, а не самостійні.

Звинувачення Президента у проблемах — загальна тенденція в українському суспільстві, яку Росія через свої проксі підхоплює й одночасно підсилює. За опитуванням «Соціополіс» (16–21 вересня 2026), 75,2 % респондентів/-ок вважають, що корупція в Україні під час повномасштабної війни зросла; 59,0 % повʼязують високий рівень корупції з Президентом та його оточенням, а 48,2 % — із правоохоронною і судовою системою.

Окремі повідомлення виходять за межі цієї конкретної історії й використовують її для ширших узагальнень про корумпованість правоохоронної системи. Наприклад, ще 8 червня 2025 року — за три дні до призначення Кравченка генпрокурором — автор одного з дописів заздалегідь ставив під сумнів його подальшу кар'єру після можливого звільнення.

Втрата міжнародної підтримки. Зʼявлялися й тези з типової риторики роспропаганди про можливу втрату підтримки від партнерів, політизацію антикорупційних органів і залежність України від міжнародної допомоги.

Цей меседж простежувався і в публікаціях з посиланням на матеріал Reuters, що конфлікт між прокуратурою та НАБУ «може поставити під загрозу міжнародну підтримку України», оскільки партнери очікують збереження незалежності антикорупційних органів. Такий хід роспропу — створення матеріалів з посиланням на авторитетне джерело, але власною інтерпретацією даних — теж не новація. Це робиться для того, щоб розмити контекст й додати твердженням роспропу вагомості й авторитетності, бо це ж висновки, які буцімто робляться на основі даних.

Як комунікувала держава

Основна частина офіційних повідомлень з’явилася 14–15 вересня. Реакції Офісу Президента, НАБУ, САП, Офісу генпрокурора та самого Володимира Зеленського були переважно стриманими й реактивними. Пояснення часто не охоплювали всіх питань, що виникали в інформаційному просторі. Оскільки пояснення стосувалися переважно окремих заяв сторін, вони не давали цілісної картини щодо підстав обшуків в ОГП, вилучених матеріалів та проваджень, у межах яких вони проводилися. Зокрема, ОГП не пояснив, на якій підставі Кравченко оголосив про вручення підозри керівнику НАБУ та чому згодом інформація про неї зникла, що залишало простір для подальших інтерпретацій у медіа та соцмережах.

НАБУ і САП 14 вересня спростували інформацію про вручення підозри та провели брифінг щодо поширених у Telegram повідомлень. Відповідальність за ситуацію вони пов’язали з діями конкретної людини, а не з інституцією загалом.
ОГП того ж дня оприлюднив коротке юридичне спростування, пославшись на відсутність правових підстав для підозри, без додаткових пояснень.
Президент 14 вересня заявив про необхідність звільнення генпрокурора, а 15 вересня закликав парламент невідкладно підтримати це рішення. Заяву Кравченка про політичний тиск він подав як особисту оцінку. А після звільнення подякував парламентарям за їхнє голосування.

Комунікаційні рекомендації

Для державних інституцій та посадовців

Переводити комунікацію з особистого рівня на інституційний. 14 вересня у Telegram-дописі Зеленський звернувся до парламенту із закликом звільнити Кравченка, сказавши: «Саме це я йому і сказав». Рішення подали через особисту розмову президента з генпрокурором, а не через розгорнуте пояснення позиції Офісу Президента чи іншого державного органу. Варто доповнювати такі заяви чітким поясненням на інституційному рівні — конкретними підставами рішення, процедурою звільнення й позиціями залучених органів. Це змістило б фокус з особистих стосунків Президента на формальний механізм ухвалення рішень.
Оперативно пояснювати резонансні й суперечливі моменти — кадрові рішення, відрядження, виїзд посадовців за кордон, взаємні звинувачення правоохоронних органів. Наприклад, після новини про виїзд Кравченка ОГП підтвердив його відрядження до Франції, але пояснення мети поїздки не повністю збігалося з доступною інформацією про захід ПАРЄ. Розбіжності між офіційною версією й фактами, які вже є у відкритому доступі, варто пояснювати одразу — інакше вони самі стають підставою для недовіри.

Для медіа, експертів та інших незалежних учасників

Розмежовувати факти, офіційні заяви, оцінки та припущення, особливо коли йдеться про мотиви й можливі домовленості сторін конфлікту між правоохоронними та антикорупційними органами. Варто уникати тверджень на кшталт «ситуація матиме катастрофічні наслідки» без фактів, що це підтверджують, — такі заяви лише підвищують суспільну напругу. В аналітичних матеріалах експертні оцінки варто чітко відокремлювати від фактів і пояснювати, на чому вони ґрунтуються.

Уникати надмірної персоналізації інституційного конфлікту. Потрібно аналізувати не лише дії конкретних людей, а й процедури, повноваження та інституційний контекст. Не варто називати реакції влади «жорсткими» чи додавати інші оцінкові формулювання — вони надають новині зайвого емоційного забарвлення й підштовхують читача до певної позиції. Замість цього краще описувати факти: що саме сказано чи зроблено, за яких обставин і в межах яких повноважень. Якщо оцінка потрібна, подавати її як коментар конкретного експерта з достатнім контекстом і не використовувати такі оцінки в заголовках.

*Російськомовні цитати переклали автор(к)и дослідження без зміни змісту оригінальних висловлювань.